– Хoчу сказати, щo вoна без внучки практично нікoли і не прихoдить, – рoзпoвідає прo свoю пoдругу 60-річна Світлана Анатoліївна. – У мене день нарoдження був у середу, вoна пoдзвoнила привітати, я гoвoрю, Надіє, прихoдь на чай, я пиріг якраз печу. Син тільки в субoту приїде, а я люблю день народження відзначати день в день. Вoна: “Я з Іринкoю сиджу знoву, незручно”. Ну, бери Іринку свoю і прихoдь, відпoвідаю, чoгo тут незручнoгo, твoя внучка в мене вже пoстійний гість. Скoрo дoчка у неї другу дитину нарoдить, буде з двoма прихoдити, напевнo.

За матеріалами  – ukrainians.today

Внучці подруги, Ірині, скоро буде сім років, дівчинка вона спокійна, у вересні пішла в перший клас. Бабуся дійсно бере її з собою всюди – і в магазин, і в перукарню, і в гості. У садок Іринку довго не віддавали, ніби як пояснювали, що там щось не так зі здоров’ям, але Світлана Анатоліївна в ці пояснення не особливо вірить.

– Навіщо їм садочок, коли вдома бабуся-пенсіонерка. Живуть-то разом! – каже вона.

У минулому році Іринку спробували було все-таки віддати в садочок, адаптувати перед школою до колективу, але не сильно досягли успіху. Перше півріччя дівчинка практично все перехворіла, тому дівчинку залишати стали вдома.

– Та й скоро доньці моєї подруги нинішнє життя взагалі курортом здасться, – зітхає Світлана Анатоліївна. – Адже у них друге дитятко скоро буде. Буде сидіти і з новонародженим, а куди дінешся в одній квартирі. І миє, і готує на всіх. Я кажу своїй подрузі, Надіє, добре, що хоч квартира велика в тебе, все-таки в трьох кімнатах нормально можна розміститися. А Іринка тут же вмішалася: “Тітка, Світлано, каже, ми не в трьох кімнатах живемо, а в двох. В одній мама м татом, в іншій ми з бабусею!”

Квартиру подруги Світлана Анатоліївна знає вже багато років, як свою власну, більш того, сама живе в точно такій же: будинки у них практично по сусідству, однієї серії.

– Кажу, Іриночко, ну як же, ти ж школу ходиш, а три кімнати порахувати не можеш? Пожартувати хотіла. Дивлюся, Надія на внучку свою косо дивиться, мовляв, чого ти говориш, не лізь у дорослі розмови, візьми он планшет і включи собі мультик! Але дівчина образилася не на жарт, говорить: “Я вмію рахувати, а кімнат у нас дійсно дві! Третя закрита на ключ. Її Оля закрила, і нікому туди не дозволяє заходити”.

Ольга – старша дочка Надії, яка давно ще, зі студентства, живе окремо, хоча трикімнатна квартира в рівних частках належить трьом людям: матері і двом дочкам. Відносини між сестрами останнім часом зовсім погані. Ольга, хоча і живе від всіх окремо, постійно лізе виховувати сестру, яка, на її думку, «сидить на шиї у матері, чоловіка в будинок привела і дітей двоє на матір спихнула». Хоча її тут яке діло, здавалося б? Тим більше, живе Марія у себе, на своїх метрах – третина квартири, як-не-як, належить їй.

– Та ти мені просто заздриш! – каже старшій сестрі Марія, знизуючи плечима. – Самій тобі вже сорок скоро, а ні кошеня, ні дитини, ні чоловіка!

Років зо три тому, в якесь свято, посперечалися сестри серйозно таким чином.

– І ось після того дня Оля і вирішила: “Мамо, я закрию свою кімнату на ключ, щоб Машка в ній не господарювала! Зрештою, в квартирі і моя третина є. Якраз кімната! Ось і нехай стоїть закрита – щоб Машка не думала, що все тут тільки їй!”

Надія сперечатися з дочкою не стала – просто не думала, що вона реально дійде до такого рішення. Як в дитинстві – закриєш-закриєш, тільки не плач! Яке ж було здивування, коли дочка реально прийшла на наступний день в компанії знайомого слюсаря і запропонувала всім забрати з маленької кімнати свої речі: «Це моя кімната, ми зараз туди вставлю замок!».

Відтоді кімната стоїть закрита, а це вже роки три як.

– Надія нікому про це не розповідає особливо, навіть я не знала! Якби Ірина не проговорилася, і не сказала б. А я ж стільки раз вже в гостях у неї була за цей час, і нічого не помітила. Хоча я ж по квартирі не ходжу з інспекцією. Прийду, і ми сидимо з нею на кухні, чай п’ємо.

Кілька разів Надії потрібно було взяти щось із замкненої кімнати, вона дзвонила дочці, та приїжджала, відкривала замок, а після того, як мати зробить всі справи, замикала її знову.

– А тепер ось у Марії друга дитина буде! Подзвонила Ользі, попросила відкрити кімнату. Поселили б Іринку туди, дитина в школу йде, потрібен свій куточок, стіл для занять. Але Ольга вперлася – ні, і все! Не за мій рахунок!

Шкода подругу, не знаю, що й порадити їй.

© Думка автора статті не відображає думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації. Будь-який пepeдpук мaтepiaлiв з caйту мoжe здiйcнювaтиcь лишe пpи нaявнocтi “aктивнoгo гiпepпocилaння” нa цeй caйт, a тaкoж нa caм мaтepiaл!